Способи діяльності школи
Збереження здоров'я (валеологія). Так сталося, що ми, українці, майже загубили дорогоцінний дар природи, рідної землі, заповіт своїх предків — здоров'я, вміння його зберігати і передавати. Заповіт було зашифровано в гармонійній системі взаємодії природи, суспільства і людини, а передавалася ця безцінна інформація з покоління в покоління за допомогою пісень, приказок, обрядів, звичаїв, легенд, тощо та складного комплексу позитивного знання і засобів лікувальної магії, тобто народної медицини.
Кожне покоління щось додавало, змінювало на краще. Заповіт передачі дару здоров'я жив, бо категорія «здоров'я» була невід'ємною частиною історії України, її культури, її народної освіти власне основою її буття. У системі освіти, яка функціонувала та ще й досі існує, немає місця для цілісного сприйняття світу, самопізнання, вивчення, визначення самоцінності кожної людини. Шкільна освітянська ланка користується окремими розрізненими елементами цих знань, які включені в зміст деяких предметів. Тобто в найбільш важливій, широкій і визначальній за своїм значенням освітній ланці — школі — досі відсутня чітка і дієва система валеологічних знань, що зумовлює розрив у неперервній системі валеологічного навчання і, тим самим, усієї освітньої системи здоров'я загалом.
Враховуючи те, що валеологічна свідомість сучасних школярів значною мірою буде складовою частиною світогляду громадян України XXI ст., методологічною основою інтегративного шкільного курсу «Валеологія» є українознавство, з якого випливають основні принципи структурування валеологічних знань.
Реалізація принципів структурування знань про здоров'я дає підставу сподіватися на формування активної, творчої, всебічно здорової особистості, громадянина України.
Гра. Для організації педагогічного процесу принципове значення має розуміння норм і правил гри природи, культуротворчої гри. Класична наука з притаманними їй вимогами точності й строгості не схильна бути «грою», і цим вона відрізняється від науки «докласичної», що, безумовно, мала характер культуротворчої гри.
Оскільки в діючій школі домінують принципи класичної науки, то гра, філософія, дидактика гри майже повністю витіснені із педагогічного процесу, із уроків, життя людей.
Мистецтво людського буття полягає у дотриманні правил гри, за яких сила самоорганізації в системах природи (включаючи людський організм) може показувати свою конструктивну сторону, оскільки в людині закладено вищий параметр порядку, який концентрує творчий потенціал. Недотримання цих правил призводить до порушення рівноваги, що відбулося в наш час, коли на порядок денний поставлено питання про виживання людини, народу.
Тому педагогіка мусить формувати структуру особистості, яка знає ці правила гри. Такий підхід розглядають не як відмову від розвитку наукових поглядів, а як послідовний рух до цілісності. Тільки завдяки розумінню норм і правил природи людина може насправді стати вільною і свідомою, що відкриває шлях до формування нового цілісного мислення.
Спілкування. Спілкування дитини з рідними, друзями, вчителями, оточуючими людьми з метою зрозуміти природу, її розмаїття — це шлях до здорової людини, до її майбутнього.
Сучасна школа обмежила людину просторово, майже забрала кольорове розмаїття і замість звуків породила шум, сприймаючи який організм дитини руйнується, а особистість деградує. Тому вивести дитину у світ кольорів і звуків — архіважлива проблема. Це вимагає нових архітектурних вирішень приміщень школи, оформлення інтер'єру, занять поза школою, які б підтримували у дитини відчуття простору, розуміння його, сприйняття і заповнення (наприклад, в архітектурі), навчили б бачити в природі, в очах людей багату палітру кольорів. Розуміння звуків могло б не лише допомогти чути птаха, шурхіт листка, пісню, тощо, а й володіти своїм голосом. Школа мусить навчати людину говорити, вимовляти слова, чути власний голос і того, хто говорить, заспівати, виголосити промову, а основою таких умінь є розуміння і сприйняття звуків природи.
Рух. Перебування дитини 6—8 годин у класі за партою давно визнано фахівцями шкідливим для її розвитку. Від вишколеної дисципліни сидіння і навчання до культури спілкування і відповідного вікові дитини руху — такий шлях школи-родини. Звичайно, тут не уникнути багатьох проблем: тісний переповнений клас, відсутність елементарних умов та багато іншого. Але ж при чому тут діти, коли їхня природа вимагає руху, а їм розробили нормативи сидіння.
Режимом дня роботи шкли передбачено протягом дня різноманітні музично-розважальні фізкультурно-оздоровчі комплекси.
У позакласний час розпочинає свою діяльність мережа різноманітних спортивних секцій, клубів, об'єднань у рамках унікального підлітково-юнацького клубу спортивних ігор, в якому учні мають можливість займатись на професійному рівні футболом, баскетболом, волейболом, тенісом, тощо.
Звичаєвість, дотримання обрядів. Це єдність родини, народу, тому в школі-родині цьому приділяється особлива увага. Святково-трудові обряди розвивають у людей глибокі почуття родинної, етнічної єдності і захищають людське єство від несприятливих зовнішніх впливів. Найвищий сенс обрядового священнодійства — радість подолання зневіри, відчаю і внутрішнього безладу, свято прилучення до порядку. Будні — для потреб тіла, фізичної праці, свято — для потреб душі, свідомості, для духовного визрівання. Свято — це радість людського духу. Кожне свято, крім космічного, природовідповідного напрямку, присвячується і родинному колу: сім'ї, дітям, батькам, пращурам роду.
У свята весь люд український збирався на всенародний збір по своїх хатах — храмах родового духу. Українська святково-трудова обрядовість протягом тисячоліть оберігає людську душу від руйнування, забезпечує народу єдину етнічну самосвідомість супроти наносного, чужого. Цьому прадавньому духовному принципу підпорядковані пізніші вірування. У школі ці свята мають відродитися.
Обрядові свята. Обрядові свята українців націлені оберігати людину від виснаження, оновлювати її духовну та фізичну снагу. Ще донедавна у нашій традиційній культурі було узаконено понад 100 світлих днів на рік разом із святами і неділями. У ці дні люди не працюють фізично, а спочивають на природі, навідуються один до одного, справляють святкові обряди, моляться на самоті. (А скільки світлих днів маємо нині?)
Духовно-господарська практика народу виробила цілий комплекс обрядів традиційної культури. Для людини обряд — спасенна річ, бо нагадує про духовний сенс життя, підносить людську душу над минулим, тлінним, виводить свідомість за межі звичного, буденного, гнітючого — відкриває світлу перспективу. Звичайно, і побут, і обряди та звичаї вводити у життя школи необхідно оновленими, доступними сучасній дитині з її світосприйняттям. Та основне, щоб дитина в школі відчувала свою причетність до вічності, до того, що вона — ланцюжок у передачі майбутнім поколінням таїн глибокої давнини.
В школі вже протягом багатьох років відзначаються обрядово-релігійні календарні християнські свята.
Вони є загальношкільними святами великої родини (вчителі, батьки і діти).
Різдвяні свята, Великдень, Андрія та інші ввійшли в шкільне життя органічною складовою.
Побутова повсякденність. Побутова повсякденність одвіку становить вагому частину суспільного життя. Керуючись спільними звичками й нормами, приналежністю до певного побуту і відповідних цілісних орієнтирів, люди захищали і покращували свій етнічний світ та своє особисте життя. Отже, повсякденне побутове середовище створює те підґрунтя свідомості, на якому визрівають індивідуальна й суспільна свідомість. У глибинах повсякденності відкриваються сили, які вирішують не лише долю особи, а навіть початки історичних рухів, розвиток державного устрою тощо.
Тому визначальну роль школа-родина відводить побуту родини і побуту школи (а не інтер'єру). Помешкання людини (родинне, шкільне), його обживання і проживання в ньому виявляють належність до духовної сфери культури, що визначається світоглядними, традиційними вимогами та індивідуальними потребами й відповідними смаками. Як далеко відійшли ми від тих часів, коли була розвинена обрядовість, пов'язана з виробом матеріалу, місця й часу спорудження житла, його спорядженням та обживанням. Однак знати основні особливості житла та його упорядкування, традиційну символіку необхідно.
Харчування. Харчування, як і рух, є необхідним середовищем існування. Одноразові в день обіди — велика справа, але для нації, в якої народжуваність менша за смертність, стандартні обіди — це лише перші кроки для продуманого підтримання здоров'я дитини. У школі-родині має бути служба (разом з медиками), яка б максимально використовувала можливості для раціонального харчування. Вживання вітамінів у школі із високоякісних продуктів так само необхідно, як знання з математики та мови.
Будівля. Будівля школи-родини має змінити свій стандартний, казенний, примітивно уніфікований вигляд.
Будівля школи має творитися в модерному стилі за законами української хати, яка пронесла через тисячоліття традиції і вірування, світоглядні уявлення та образно-символічне мислення, безпосередній взаємозв'язок людини із стихіями і довколишньою природою. Тому нова школа вимагає принципово своєрідного архітектурного вирішення споруди, а приміщення діючих шкіл — докорінного переоформлення.
Взаєморозподіл українського помешкання й обладнання та начиння, мистецьке оздоблення всередині й зовні — це не просто естетичне оформлення. Все разом воно розкриває талант, геній своїх творців, відтворює знання про традиції і побут наших пращурів, знання української астрономічної культури, землеробської звичаєвості, що має з позицій сучасності відтворитися в будівлях школи-родини.
У сучасній школі народні традиції, на жаль, втрачені. Весь предметний світ, що одвіку оточує українця від його народження впродовж буденних та святкових клопотів, узвичаєних у численних обрядах та віруваннях, аж до останнього моменту земного буття, позначений художньо-мистецьким баченням довкілля, плеканням добра й оберіганням родини від усього лихого.
Вишивані сорочки та інший одяг, що розмаїто мерехтить від Карпат до Поділля, хати, що красуються, розмальовані квітками, прибрані доріжками, килимами, прикрашені мальовничими кахлями, колодязями, — все це українська побутова культура.
Школа-родина — це заперечення бездуховної стандартності і звернення до своїх оберегів, але звернення оновлююче, а не повторення минулих зразків.
Вільний час. Після занять роботу спрямовують на формування творчої, вдумливої особистості, розвиток у дітей інтересу до науки, техніки, мистецтва, ремесел, суспільної, підприємницької діяльності, тощо, забезпечення традицій і наступництва, формування дітей з національним характером мислення, стосунків, традицій.
Форма організації роботи — дитячі угрупування спортивно-оздоровчого, туристично-краєзнавчого, мистецько-творчого, добродійного та інших напрямків, а також система фахових предметних і мистецьких академій, ремісницьких шкіл тощо.
Позашкільна робота розкривається в індивідуальній і груповій роботі під керівництвом вчителя її доцільно ввести до навчально-виховного плану школи, виділити один з днів тижня на індивідуальну роботу. У клубах за фаховими та мистецько-творчими інтересами повністю керують учні із залученням наставників, почесних членів (консультантів).
Навчання поза заняттями — важливий етап для розвитку здібностей та творчого потенціалу особистості, свідомого вибору професії, залучення дитини до роботи у наукових товариствах. Робота у вільний час проводиться у різних дитячих гуртках, у колективах вокально-хорового жанру тощо. Щоб забезпечити роботу у вільний час кадрами, слід розмежувати і конкретизувати функції класних керівників, організаторів, наставників, створити умови для роботи з обдарованими учнями.