ело! І сонце одпочине,

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло»

Т.Шевченко

Вступ
 
Для кожного рідний край дорогий. Любов до Землі рідної не зміряєш і не зважиш.
 
Відраховується історія села, приходять і відходять люди, лишаючи після себе спогади, хороші справи, перекази та легенди - найбагатший дар для майбутніх поколінь!
 
Молоде покоління села Баговиця вивчає, оберігає історію села як найдорожчий скарб, народжений далекими прадідами. Цей скарб односельчани з покоління в покоління не повивають в шати забуття якими б вони блискучими не були, а щедрою рукою передають тим, хто буде жити після нас.
 
Відомості про стару назву села Баговиця
 
За народними переказами назва «Багновиця» походить від назви річки Баговички. У минулі часи річка Баговичка, що протікає в яру біля Баговиці й впадає в Дністер, була досить глибокою. По берегах її росли плакучі верби, що посхиляли свої віти до самої води. Було «багато віття». Від співзвуччя слів - «багато віття» - утворилося слово «Баговиця».
 
Ще є І такий варіант переказів народних про назву с. Баговиці. Мешканець с. Рогізна Дулепа В.К. розповідає, що в книгах про старе селище Багновицю занотовано, ніби назва його походить від засновника поселення князька Багно, який одержав землі в дар за службу, що лежали за яром проти селища старої Яруги. Багно переманював до себе багато людей з інших селищ. Згодом Багновиця по співзвучності перетворилася на Баговиця.
 
Стару назву річки «Багновиці» пояснюють тим, що вона витікає з багнистого мочара, з джерела, недалеко с.Безнісківці. В Багновиці було немало мочаристих та багнистих місць. З старих спогадів існує ще й таке: оселилися колись перші мешканці Багновиці та й радяться, як же їм своє селище назвати: «На багнах воно стояло, то й назвемо Багновицею». Згодом назва змінилася і село назвали Баговиця. Нині всі багна і мочари повисихали. Процес висихання став помітним з 30-х років та особливо прискорився у 50-ті роки XX ст.
 
Літописні згадки про село Баговиця
 
Перша згадка про село Баговиця зустрічається в 1460 році. В 1569 році Баговиця зазнала страшного розорення від татар, коли населення було майже цілком знищене. Пізніше на село робили напади турки: 1672-1699 рр.
 
В XVI - XVIII ст. Баговиця належала колишньому Кам'янецькому Староству і рахувалась в кількості трьох сіл, які віддавались в оренду за „кварту" (четверту частину доходу).
 
В 1530 році „державцями" були П'ясецький та Доманковський. Вони платили податок від п'яти попів, а пізніше від дев'яти ланів.
 
В1571 році король Сигізмунд Август дозволив Івану Кольбусу уступити пожалуване йому право в посмертне володіння Багновицею Софії Зальській і Анні Кольпус.
 
З 1558 року Баговиця ділилася на дві частини. В 1629 році одну частину орендували Андрій і Микола Варшавські (платили 42 злотих кварти), а другу - Адам Злочовський.
 
В І половині XVIII ст. були „баговицькими старостами" Крузери, а з ІІ половини - Казімір Лончевський і дружина його Анна.
 
В 1775 році Баговиця віддана в довгострокову оренду Станіславу Олександровичу, а в 1793 році при приєднанні Поділля до Росії поступила в казну.
 
В 1816 році Баговицю з Баговицьким Кордоном Царський уряд віддав генералу Корниловичу на 12 років (було 246 сімей).
 
В 1830 році нащадок Станіслава Олександровича Микола Олександрович при допомозі суду добився призначення за ним права довгострокової оренди баговицьких земель на 40 років.
 
За участь в декабристському русі генерала Корниловича цар вислав у Сибір, а жінку постригли в монахині. Землі забрав в оренду Микола Олександрович.
 
В 1873 році більша частина землі перейшла у власність сина опального генерала Корниловича, який вислужився перед царем, і цар повернув сину землі батька, але змінивши прізвище на Безкорниловича.
 
Потомки Безкорниловича володіли більшою частиною баговицьких земель до Великої Жовтневої революції.
 
1905 рік на селі відзначився тільки розгромом крамниць приватників.
 
Лютнева революція пройшла значно тихіше. До 1919 року місцеву владу очолювало волосне управління. В лютому 1919 року в Баговицю прибули червоні і утвердилася Радянська влада. Літом того ж 1919 року у село вдерлися петлюрівські гайдамаки, але через два місяця їх вигнали червоні частини. В 1920 році село захопили білополяки, але вони теж були вигнані Червоною армією. 1920 рік був голодний, тифозний, епідемія скосила багато людей. Таким же був і наступний 1921 рік.
 
10 липня 1929 року організовано колгосп «Перемога». До кінця 1929-го й 1930 року проходила масова колективізація.
 
Колгосп поступово розбудовувався. Побудовано два магазини, стайню, корівники, свинарники, майстерні та інше. Насаджено сад в 65 га. Вирито артезіанський колодязь. Побудовано клуб та відкрито медпункт і пологовий будинок. «Тільки б жити, тільки б жить»
 
Але ворог позаздрив життю людей України та колишнього Радянського Союзу й здійснив підступний напад на мирне населення. 22 червня 1941 року. Загналися гітлерівські хорти і в наше село Баговицю 1 липня 1941 року, закрили школу, перетворивши її на базу - зсипного пункту зерна пшениці та кукурудзи. Трагічний день 13 червня 1942 року забирав життя 4-х юнаків підпілля: Гуківського Олександра, Дулепу Михайла, Кухарука Калістрата, Літомірського Миколу. Багато жителів села не повернулися з поля бою, з німецької каторги, з концтаборів.
 
З 1952 року село і колгосп були електрифіковані. У перше десятиліття після війни збільшилася кількість установ: сільська рада, середня школа - 395 учнів, клуб, бібліотека, дитячі ясла, сепараторний пункт, плодоовочева база, пошта.
 
9 грудня 1961 року Баговицю роз'єднали з Врублівцями й об'єднали з спецгосподарством "Україна" с.Устя (очолював Карастоянов Г. С). В 1963 році село Баговиця, Врублівецької сільради, підпорядковано Устянській сільській раді.
 
В 1966-1967 рр. було зроблено насипну шосейну дорогу по головній вулиці села та побудовано автобусну станцію-зупинку. В 1988 році в селі розпочато будівництво нової середньої школи на 162 учнемісця, а 1 вересня 1990 року школа здана в експлуатацію.
 
Колгосп «Україна», до складу якого входило с. Баговиця, в 1993 році перейменовано на селянську спілку, а 30 липня 1997 року реорганізовано в акціонерне товариство закритого типу.
 
Сучасний стан населеного пункту с.Баговиця
 
У лютому 2003 р. на базі сільськогосподарського товариства створено виробничий підрозділ ВАТ «АДАМС «Баговицький».
 
2 листопада 2006 р. у селі запалав голубий вогник, село газифіковано і телефонізовано.
 
На території населеного пункту працюють такі установи: Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами "гімназія" та "початкова школа"), заклад дошкільної освіти "Колобок", магазин, відділення зв'язку, фельдшерсько - акушерський пункт. У селі Баговиця нараховується 323 двори та проживає 890 жителів.

Вступ

 

Для кожного рідний край дорогий. Любов до Землі рідної не зміряєш і не зважиш.

Відраховується історія села, приходять і відходять люди, лишаючи після себе спогади, хороші справи, перекази та легенди - найбагатший дар для майбутніх поколінь!

Молоде покоління села Баговиця вивчає, оберігає історію села як найдорожчий скарб, народжений далекими прадідами. Цей скарб односельчани з покоління в покоління не повивають в шати забуття якими б вони блискучими не були, а щедрою рукою передають тим, хто буде жити після нас.

 

Відомості про стару назву села Баговиця

 

За народними переказами назва «Багновиця» походить від назви річки Баговички. У минулі часи річка Баговичка, що протікає в яру біля Баговиці й впадає в Дністер, була досить глибокою. По берегах її росли плакучі верби, що посхиляли свої віти до самої води. Було «багато віття». Від співзвуччя слів - «багато віття» - утворилося слово «Баговиця».

 

Ще є І такий варіант переказів народних про назву с. Баговиці. Мешканець с. Рогізна Дулепа В.К. розповідає, що в книгах про старе селище Багновицю занотовано, ніби назва його походить від засновника поселення князька Багно, який одержав землі в дар за службу, що лежали за яром проти селища старої Яруги. Багно переманював до себе багато людей з інших селищ. Згодом Багновиця по співзвучності перетворилася на Баговиця.

 

Стару назву річки «Багновиці» пояснюють тим, що вона витікає з багнистого мочара, з джерела, недалеко с.Безнісківці. В Багновиці було немало мочаристих та багнистих місць. З старих спогадів існує ще й таке: оселилися колись перші мешканці Багновиці та й радяться, як же їм своє селище назвати: «На багнах воно стояло, то й назвемо Багновицею». Згодом назва змінилася і село назвали Баговиця. Нині всі багна і мочари повисихали. Процес висихання став помітним з 30-х років та особливо прискорився у 50-ті роки XX ст.

 

Літописні згадки про село Баговиця

 

Перша згадка про село Баговиця зустрічається в 1460 році. В 1569 році Баговиця зазнала страшного розорення від татар, коли населення було майже цілком знищене. Пізніше на село робили напади турки: 1672-1699 рр.

В XVI - XVIII ст. Баговиця належала колишньому Кам'янецькому Староству і рахувалась в кількості трьох сіл, які віддавались в оренду за „кварту" (четверту частину доходу).

В 1530 році „державцями" були П'ясецький та Доманковський. Вони платили податок від п'яти попів, а пізніше від дев'яти ланів.

В1571 році король Сигізмунд Август дозволив Івану Кольбусу уступити пожалуване йому право в посмертне володіння Багновицею Софії Зальській і Анні Кольпус.

З 1558 року Баговиця ділилася на дві частини. В 1629 році одну частину орендували Андрій і Микола Варшавські (платили 42 злотих кварти), а другу - Адам Злочовський.

В І половині XVIII ст. були „баговицькими старостами" Крузери, а з ІІ половини - Казімір Лончевський і дружина його Анна.

В 1775 році Баговиця віддана в довгострокову оренду Станіславу Олександровичу, а в 1793 році при приєднанні Поділля до Росії поступила в казну.

В 1816 році Баговицю з Баговицьким Кордоном Царський уряд віддав генералу Корниловичу на 12 років (було 246 сімей).

В 1830 році нащадок Станіслава Олександровича Микола Олександрович при допомозі суду добився призначення за ним права довгострокової оренди баговицьких земель на 40 років.

За участь в декабристському русі генерала Корниловича цар вислав у Сибір, а жінку постригли в монахині. Землі забрав в оренду Микола Олександрович.

В 1873 році більша частина землі перейшла у власність сина опального генерала Корниловича, який вислужився перед царем, і цар повернув сину землі батька, але змінивши прізвище на Безкорниловича.

Потомки Безкорниловича володіли більшою частиною баговицьких земель до Великої Жовтневої революції.

1905 рік на селі відзначився тільки розгромом крамниць приватників.

Лютнева революція пройшла значно тихіше. До 1919 року місцеву владу очолювало волосне управління. В лютому 1919 року в Баговицю прибули червоні і утвердилася Радянська влада. Літом того ж 1919 року у село вдерлися петлюрівські гайдамаки, але через два місяця їх вигнали червоні частини. В 1920 році село захопили білополяки, але вони теж були вигнані Червоною армією. 1920 рік був голодний, тифозний, епідемія скосила багато людей. Таким же був і наступний 1921 рік.

10 липня 1929 року організовано колгосп «Перемога». До кінця 1929-го й 1930 року проходила масова колективізація.

Колгосп поступово розбудовувався. Побудовано два магазини, стайню, корівники, свинарники, майстерні та інше. Насаджено сад в 65 га. Вирито артезіанський колодязь. Побудовано клуб та відкрито медпункт і пологовий будинок. «Тільки б жити, тільки б жить», але ворог позаздрив життю людей України та колишнього Радянського Союзу й здійснив підступний напад на мирне населення. 22 червня 1941 року. Загналися гітлерівські хорти і в наше село Баговицю 1 липня 1941 року, закрили школу, перетворивши її на базу - зсипного пункту зерна пшениці та кукурудзи. Трагічний день 13 червня 1942 року забирав життя 4-х юнаків підпілля: Гуківського Олександра, Дулепу Михайла, Кухарука Калістрата, Літомірського Миколу. Багато жителів села не повернулися з поля бою, з німецької каторги, з концтаборів.

З 1952 року село і колгосп були електрифіковані. У перше десятиліття після війни збільшилася кількість установ: сільська рада, середня школа - 395 учнів, клуб, бібліотека, дитячі ясла, сепараторний пункт, плодоовочева база, пошта.

9 грудня 1961 року Баговицю роз'єднали з Врублівцями й об'єднали з спецгосподарством "Україна" с.Устя (очолював Карастоянов Г. С). В 1963 році село Баговиця, Врублівецької сільради, підпорядковано Устянській сільській раді.

В 1966-1967 рр. було зроблено насипну шосейну дорогу по головній вулиці села та побудовано автобусну станцію-зупинку. В 1988 році в селі розпочато будівництво нової середньої школи на 162 учнемісця, а 1 вересня 1990 року школа здана в експлуатацію.

Колгосп «Україна», до складу якого входило с. Баговиця, в 1993 році перейменовано на селянську спілку, а 30 липня 1997 року реорганізовано в акціонерне товариство закритого типу.

 

Сучасний стан населеного пункту с.Баговиця

 

У лютому 2003 р. на базі сільськогосподарського товариства створено виробничий підрозділ ВАТ «АДАМС «Баговицький».

2 листопада 2006 р. у селі запалав голубий вогник, село газифіковано і телефонізовано.

На території населеного пункту працюють такі установи: Баговицький ліцей (зі структурними підрозділами "гімназія" та "початкова школа"), заклад дошкільної освіти "Колобок", магазин, відділення зв'язку, фельдшерсько - акушерський пункт. У селі Баговиця нараховується 323 двори та проживає 890 жителів.

У село Баговиця з міста Кам'янець-Подільський рейсовий автобус здійснює шість рейсів на добу: о 6.00., о 7.30., о 10.00., о 13.00., о 16.05., о 17.50.