Мета і завдання школи

Мета — виховати здорову, творчу, компетентну особистість, громадяни­на України, носія національних ціннос­тей, загальнолюдських, наукових, філо­софських, релігійних надбань, який живе в гармонії з природою, сам із собою, вміє самовизначатися і самореалізуватися і складе з часом національну еліту нашо­го народу.

• Найвища мета — поєднання зусиль пе­дагогічного колективу, батьків (сім'ї, ро­дини) в гармонійну систему виховання дітей і формування школяра на заса­дах української народної етнопедагогіки (традиції, звичаї, обряди, любов до ближнього, добро, милосердя тощо);
• забезпечення високого рівня освіченос­ті й вихованості свідомого громадяни­на України;
• виховання фізично й морально здоро­вої дитини, забезпечення необхідних екосоціальних умов для повної реалі­зації можливостей розвитку школяра-особистості;
• виховання глибоких людських почут­тів, любові до матері і батька, бабусі і ді­дуся, роду і народу, рідної мови, історії свого народу, культури і духовності;
• створення атмосфери захищеності, теп­ла, любові, умов для розвитку почуттів і сприймань школяра, його самореалізації;
• засвоєння моральних цінностей, іде­алів, культурних, народних традицій, етичних норм взаємин між близькими людьми і в суспільному оточенні, ви­ховання культури поведінки, правди­вості, справедливості, гідності, честі, людяності, здатності виявляти турбо­ту про молодших, милосердя до слаб­ких і людей похилого віку;
• залучення учнів школи до чарівного світу знань, вивчення народних казок, пісень, прислів'їв, приказок, дум то­що, виховання поваги до старших за віком;
• розвиток творчої працелюбної особис­тості, спрямування її зусиль на турботу про навколишнє середовище, вихован­ня учнів школи цивілізованими госпо­дарями та підготовка їх до життя в умо­вах ринкових відносин;

• формування естетичних смаків і по­чуттів, уміння розрізняти красиве і по­творне в мистецтві і житті, поважати прекрасне у вчинках людей;
• забезпечення духовної єдності поколінь, збереження родинних традицій, сімей­них реліквій, вивчення родоводу; при­лучення вихованців до народних тради­цій, звичаїв, обрядів, виховання в них національної гідності, свідомості і са­мосвідомості, любові до своєї Батьків­щини — України.

Суб'єкти педагогічного дійства

• Дитина
• Учитель
• Батьки
• Держава
• Меценати, друзі

Дитина. Всі реформи школи, що відбували­ся за останні десятиліття, виходили із змі­ни світу навколо учня (розвивалися фор­ми шкільного навчання, модернізувалися плани, програми, засоби навчання і сис­теми управління), а дитина не була суб'єк­том педагогічного дійства з її правами та обов'язками і не розглядалася як самоорганізуюча цілісна система.

Дитина в школі — це найбільша цінність з права­ми і обов'язками, що виховується за зако­ном роду, народу, Конвенції та Декларації прав людини і прав дитини.

Проблеми збереження генофонду Украї­ни та екології душі і зумовлюють розроб­ку принципово нової концепції вихован­ня дитини в системі національної освіти, де основою життєдіяльності є родинність, українознавство, валеологія.

Батьки (сім'я, родина). У тоталітарній дер­жаві виховання дітей є справою в основ­ному державною — сім'я у ній поступово втрачає своє значення, бо дитина росте, переходячи з одного державного закла­ду в інший: дитячий садок (є ще з ціло­добовим перебуванням), школа (з продо­вженим днем, музична, спортивна). Так громадсько-державна турбота про дітей обертається поступово втратою сімейно­го виховання.

У період відродження нації, побудови де­мократичної трудової держави змінюєть­ся погляд не лише на школу, а й на роди­ну. Сім'я (родина) — найбільша моральна цінність, і природне відродження, яке ви­магає певних умов, має починатися з дитинства, зі школи. Попередні стосунки школи і сім'ї здійснювалися за певним шаблоном, в якому виступали типові варі­анти (формально-адміністративний, тер­пимо-дружній, товарно-грошовий, кон­фліктний). У школах існували батьківські комітети, органи самоврядування, батьків­ський всеобуч, що мав форму лекцій і на­вчальних бесід.

У процесі відродження національної шко­ли постають актуальні проблеми: у співп­раці з батьками виховати у дітей почуття честі роду, відповідальності за сім'ю, усві­домлення історії сім'ї як частини історії народу, турботу про продовження роду, збереження і примноження добрих тради­цій його. Крім того, батьки беруть участь у збагаченні дітей знаннями, усвідомлю­ючи цінність держави, розуміючи причет­ність до світового співтовариства.

Нині акцент у відносинах школи, сім'ї, адміністрації й батьківської громадськос­ті має бути зміцнений у бік максимальної участі усієї громади в житті школи (спіль­ні свята, спектаклі, навчання батьками народних ремесел, в'язання, вишиванки тощо). У кожному класі серед батьків зна­йдуться умільці, цікаві, добрі, які можуть стати достойним орієнтиром у виконан­ні великого призначення на землі — бути Батьками.

Учитель. Патріот. Професіонал. Якості: професійна майстерність, різноманітні здіб­ності, любов до дітей і своєї справи, тер­піння. У вчителя розвинений педагогічний такт. Це сприяє стосункам з дітьми, що бу­дуються на довірі, відкритості, відсутності страху. Всі конфлікти вирішуються твор­чо, а не через наказ, страх. Конструктивно організовує шкільне життя, навчання дітей і позашкільну діяльність, створює дух твор­чості, партнерства в школі, уміє спостері­гати життя дитини, розуміти її, не втручаю­чись, відгадує таємниці дитини, спрямовує діяльність учня у потрібне русло, співпра­цює з дитиною (а не впливає на неї). Учи­тель організовує навчання дитини, є ре­жисером навчальних сюжетів.

Держава. Держава сприяє розвиткові й функціонуванню школи, підтримує її. Розробляє освітні стандарти і надає школі фінансову, навчальну, технологічну підтримку.

Друзі. Різновікові діти, дорослі, діяльність яких сприяє розвитку дитини, їхні дії скоординовує і спостерігає учитель-координатор школи – родини. Мудреці. Відомі люди села, що до­сягли певного рівня мудрості і чий життє­вий досвід та доброзичлива участь у житті школи позитивно впливає на вихован­ня дітей.

Меценати. Представники виробництва і банків, підприємці, які розуміють, що найвигіднішою цінністю є освіта, і певні кошти вкладають у розвиток школи.

Піклувальна рада, органи державного управ­ління. Державне управління району, села, регіону, підприємства, асоціації (фермерів, підприємців), наставник, які разом із батька­ми, вчителями, громадськістю визначають, на що більше звернути увагу, щоб досягнен­ня освіти сприяли розвитку регіону.