Робота школи

Школа

І – початкова школа;

ІІ -  основна школа;

ІІІ -  старша школа.

Сьогодні у школі навчається 126 учнів,

Виходячи з характеристики школи, ми обрали загально-шкільною найактуальнішу методичну проблему: «Модернізація освітнього процесу шляхом особистісно орієнтованого навчання».

Мета опрацювання провідної методичної проблеми: розвиток особистісного творчого потенціалу вчителів та учнів згідно з індивідуальною ос­вітньою траєкторією.

Досягнення визначеної мети має забезпечити кінцевий результат — створення освітнього середовища, в якому б учасники навчально-вихов­ного процесу мали змогу реалізувати себе як суб'єкти свого життя, діяль­ності й спілкування.

   Стратегічні завдання школи

Організаційні завдання:

• вихід на створення індивідуальних програм (траєкторій розвитку), комплексних планів самовдосконалення через персоналізацію навчаль­но-виховного процесу.

Методично-кадрові завдання:

•   прилучення педагогів до перспективних моделей педагогічного до­свіду, формування нового педагогічного мислення (прагнення до постійного оновлення знань і творчого пошуку, зорієнтованого на особистість учня).

Освітні завдання:

• особистісно - діяльнісний розвиток школярів на засадах творчого інди­відуального проектування. Забезпечення самореалізації особистості в різних видах інтерактивної діяльності.

Виховні завдання:

мобілізація загальнолюдських цінностей як ресурсу особистісного зростання;

відмова від педагогіки всебічного піклування, перехід до педагогіки діяльності.

 Сьогодні в суспільстві багато говорять і пишуть про сім'ю і школу, визначаючи як найголовніші проблеми дитини.«Всі ми вийшли з дитинства». Цей знаменитий вислів Сент-Екзюпері повною мірою виявляє закономірність первинного впливу сім'ї на становлення особистості.

Саме в сім'ї дитина засвоює основні норми моралі, опановує на­вички спільної праці, формує власні життєві плани, естетичні смаки, громадянську позицію.

Батьківщина, любов до неї починається з сім'ї, і найважливіші якості й риси патріота та громадянина зароджуються в сімейному вихованні.

Батьки — найголовніші вихователі, і вони найперші, хто відповідає перед власним сумлінням, народом, державою за якість виховання своїх дітей.

Діти — продовжувачі не тільки батьківського роду, а й соціального ладу. І від того, які духовні та моральні цінності закладуть у їхні душі  сім'я та суспільство, залежатиме майбутнє всього народу.

У сім'ї та школи спільна мета — виховати всебічно розвинену гармонійну особистість, здатну реалізувати себе в професійному, гро­мадянському і сімейному аспектах.

Кінцевий результат спільної виховної діяльності сім'ї та школи — сформовані в дитини потреби в здоровому способі життя, розвинений інтелект і широкий усебічний розвиток, інтелігентність у спілкуванні, естетичне сприйняття світу. Принципи та підходи, які мають працювати на кінцевий результат, реалізуються в школі, але важливо, аби все життя дитини — її виховання і розвиток — базувалось на єдиній основі й у школі, і в батьківському домі.

Сьогодення вплинуло на сутність взаємодії сім'ї та школи. Існуючі протиріччя у виховних підходах позначаються на ефективності вихов­ного процесу.

Справа в тому, що традиційна взаємодія школи і сім'ї у вихованні підростаючих поколінь, коли всі члени громади переймаються станом розвитку, виховання, соціалізації дітей, готові надавати необхідну до­помогу навчальним закладам, а школи намагаються коригувати сімейні взаємини, професійно підтримуючи батьків і дітей в облаштуванні родинного життя, була притаманна виключно радянському суспільству, оскільки в країнах розвиненої демократії «школа» і «сім'я» за своєю суттю різні, відносно незалежні, окремі інституції: сім'я — інтимно-персональна, школа — соціальна.

Від минулої спадщини багатоаспектного партнерства школи і сім'ї як найважливіших суб'єктів виховного процесу залишився хіба що багатющий досвід «роботи з батьками».

Останніми десятиріччями історико-педагогічна ситуація щодо взаємодії школи і сім'ї у вихованні підростаючих поколінь різко змінилася відповідно до нових суспільних соціально-економічних реалій: відбувається істотне трансформування складу й діяльності суб'єктів виховання підростаючого покоління, насамперед сім'ї. Сім'я як стійкий соціальний інститут стоїть біля витоків формування осо­бистості. Справа не тільки в тому, що виховання в ній є первинним стосовно інших суспільних форм. Визначальний чинник полягає в тому, що сімейно-виховні взаємини встановлюються і функціонують на основі інтимної близькості людей, їхніх родинних зв'язків, любові, спільності побуту.

Проте наразі можна спостерігати погіршення морально-психо­логічного клімату в родинах. Відчуженість між дітьми й батьками, сімейні негаразди стають причиною проявів жорстокості та насилля, соціального сирітства. Для дітей характерними є психічні, криміногенні, асоціальні деформації особистості.

• Завдяки особистісно зорієнтованій моделі з'явилася можливість успішно розв'язувати завдання навчально - виховної діяльності. Знайомство з родинами майбутніх першокласників розпочинається заздалегідь:дослідження соціального статусу родин, (склад,, умови життя, виховуючий потенціал, вікові особливості тощо);
• комплексне медичне обстеження дітей (спеціалістами районної
  медико - санітарної комісії, територіальної медичної лікарні);
• вивчення інтересів дітей, рівня їхньої розумової діяльності,
  комунікативних умінь;
• вивчення конкретного замовлення батьків.

На сучасному етапі розвитку суспільства, саме за умов розбудови національної школи, важливу роль у системі розвитку особистості має родинне виховання. Сім'я, за словами В.О. Сухомлинського, характеризується як найголовніша ланка, де "шліфуються найтонші грані людини - громадянина, людини - трудівника, культурної особистості. У сім'ї починається  суспільне виховання, тут закладається коріння, з якого виростають і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повновода річка нашої держави".

Сім'я є основою держави. Від роду до народу і нації - такий природний шлях розвитку кожної людини, формування її національної свідомості та громадянської зрілості. Родинне виховання — перша природна і постійно діюча ланка виховання.

Шкільна оселя - це та сама батьківська оселя, але з більшим вибором, у ній, як і в сім'ї люблять не за навчальні успіхи, а за те , що ти - ЛЮДИНА. Шкільний дім об'єднує всіх у родинне коло: батьків, дітей, учнів. Школа - це, насамперед, знання та уміння мислити в атмосфері краси, гри, фантазії, творчості. Це майстерня, де виховуються засвоюванням духовних багатств народної культури, родинних традицій, це пошук нового сенсу життя через ідеали добра, любові, честі. Це оберіг, де кожний відчуває себе захищеним, де вчаться бути щасливим, де розвиток особистості - педагогічне кредо.

Саме так нам вбачається суть справжньої педагогіки. Опрацювавши літературу з родинного виховання і маючи постійно тісний зв'язок з батьками, колектив вчителів вирішив почати працювати над введенням в практичну діяльність модель нового типу школи: школи - родини, головна мета якої - створення позитивних родинно - педагогічних умов для здійснення процесу самовиховання та самореалізації особистості дитини, формування в її особі майбутніх батька та матері. Оперуючи такими засобами творчої співдружності, як особистий приклад батьків, живе слово, інтелектуальна праця, співтворчість ровесників, суспільно корисна:

• здоров'я дитини: психічне, духовне, фізичне;
• праця, свідоме ставлення до природи;
• розумова праця;
• життєтворча діяльність.

Завдяки особистісно зорієнтованій моделі з'явилася можливість успішно розв'язувати завдання навчально - виховної діяльності. Знайомство з родинами майбутніх першокласників розпочинається заздалегідь:

• дослідження соціального статусу родин, (склад,, умови життя, виховуючий потенціал, вікові особливості тощо);
• комплексне медичне обстеження дітей (спеціалістами районної медико - санітарної комісії, територіальної медичної лікарні);
• вивчення інтересів дітей, рівня їхньої розумової діяльності комунікативних умінь;
• вивчення конкретного замовлення батьків.

В  умовах розбудови Укра­їнської державності надзвичайного значення набуває інноваційний роз­виток сільської школи як важливої складової загаль­ної середньої осві­ти, бо саме іннова­ційна діяльність є вимогою шкільного сьогодення.  Якщо школа хо­че оновити весь навчально-вихов­ний процес, вона стає на шлях екс­перименту. Школа-родина — це шко­ла, життєдіяльність якої наближена до родинної, де про кожну дитину піклують­ся, турбуються, її люблять і дбають про її моральне і фі­зичне здоров'я. Найвища оцінка діяльності такої шко­ли — „як у рідній хаті».

Освіта і виховання в школі  - родині національні за сутністю, змістом, мають людинотворчий і державоствердний  харак­тер. Навчально-виховний процес здійснюється на ос­нові державної політики в галузі освіти і виховання, національних і загально­людських цінностей, науко­вих педагогічних досягнень, народної педагогіки, філо­софії родинності і будуєть­ся на визнанні цінності кожної молодої людини - суб'єкта відродження Укра­їни як держави.

У школі-родині весь нав­чально-виховний процес є єдиним, цілісним, але інди­відуалізованим. Це означає, що навчання і виховання зливаються в єдине річище. Ці процеси не мають чітко­го відмежування, а тільки специфічні індивідуальні відмінності і складають со­бою єдину цілісну систему .

Упродовж багатьох років у вихованні дитини на пер­ше місце ставили школу, потім сім'ю, громадськість. Однак у результаті суспіль­них і економічних змін життя впевнено ставить на чільне місце саме сім'ю і родину, батьків як перших і природних вихователів своєї дитини. Саме родина є першою школою виховання, де плекаються моральні якості, шануються звичаї, традиції, зберігається пам’ять роду. З родини йде життя людини. Без родини, сім'ї, батьків виховати морально здорову дитину неможливо.

Навчальний процес у школі-родині буду­ється так, що педагоги ра­зом із батьками й учнями використовують базовий і варіативний     компоненти відповідно до робочих нав­чальних планів, складених на основі типових, затвер­джених Міністерством осві­ти і науки України. Індиві­дуалізація і диференціація навчання забезпечується виконанням інваріантної і варіативної  частини 

Дер­жавного стандарту загальної середньої освіти. Варіативна частина       формується безпо­середньо громадою школи-родини відповідно і виходя­чи з експериментальної ро­боти та проблеми школи. До її складу входять такі курси:

•   Практичне право;
•  Українознавство;
•  Наро­дознавство;
•  Етика і психо­логія сімейного життя;
•  Ос­нови комп'ютерної грамот­ності;
•  Основи сімейної економіки;
•  Основи споживчих знань;
•  Основи християнської етики;
•  Українська культура.

Варіативне навчання дає можливість дітям отримати особистісно зорієнтовану освіту, виходячи з їхніх ін­дивідуальних здібностей та інтересів.

Родинно-сімейне виховання передба­чає:

• формування моральних цінностей з позиції добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності;
• створення сприятливої трудової атмосфери в сім'ї; праця дітей з ранніх літ на благо сім'ї;
• прилучення дітей до чарівного сві­ту знань через національні казки, пісні, прислів'я, думи;
• піклування про нормальний розви­ток відчуттів і сприймань дитини;
• турбота про те, щоб кожна дитина всебічно розвивалася, володіла рідною мовою, знала рідний край;
• залучення дітей до активної участі в народних святах, обрядах, вихо­вання в них народної свідомості і характеру, національної культури та свідомості.

 Батьки наших учнів є активними учасниками життєдіяльності школи. При цьому визначається пріоритет­ність родинних виховних цінностей та розділяється відповідальність за виховання і навчання дитини з роди­ною.

За останні роки в школі склалася певна система роботи з батьками. Батьки, учні та вчителі є учасниками літературно – драматичної студії «Паросток». На протязі шести років студією керувала Сасіна А. Д. і були поставлені такі  вистави: 

« Бой  -жінка», «Сватання на Гончарівці», «Маруся» Г.Квітки – Основ’яненка,

« За двома зайцями» М.Старицького,

«Москаль – чарівник» І.Котляревського,

«Ніч перед Різдвом» М.Гоголя,

«Фараони» О.Корнійчука,

«Наймичка», «Катерина» Т.Шевченка

У школі-родині вивчаються істо­рія і культура кожної родини. Почи­наючи з початкової школи, дитина створює своє родовідне дерево, сяга­ючи 4-го, 5-го поколінь своїх роди­чів, оформляється матеріал "Родинознавство". Цю роботу очолює і проводить учитель історії Ремарчук О.М..

У кожному класі вивчаються ро­динні традиції і звичаї. Ними є лю­бов до народної пісні, вишивання, гаптування, приготування україн­ських страв, садівництво, різьба по дереву тощо. Зразком любові до української пісні є вокальна група, де учасники знають і співають більше 100 на­родних пісень. Це матусі й бабусі, які щиро передають свою любов до пісні дітям.

У школі з метою продовження народних і родинних традицій роз­роблено ін­дивідуальні програми гуртків „Чарівний клубочок" та „Вишиванка", «Паперові дива». Найулюбленішими у школі стали свята: Різдво Божої Матері, Покрова, Пилипівка (осінні), Свято Андрія, або Калита, Святого Миколая, Різдво Христове, Меланки, Стрітення (зимові), а весною святку­ємо Явдохи (День сонця), Благовіщення, Пасху, День матері і родини. Значну роль у виховному процесі відіграють класні керівники. Вони об’єднують зусилля батьків, вчителів, громадськості щодо формування у дітей здорового способу життя, свідомого ставлення до навчання, відповідальності за свої дії.

Особливо результативно в цьому плані працюють класні керівники Попова В.Л., Антоняк І.В., Арсенюк М.В., Олійник Н.В.

У виховному процесі школи-роди­ни велику роль відіграють учнівські органи самоврядування. Вони забезпечують активну участь кожного вихованця в різних видах діяльності: навчально-пізнавальній, ціннісно - орієнтаційній, трудовій, художньо-естетичній, спортивно-оздоровчій, суспільно-гуманістичній і краєзнав­чій. Для дітей працюють різні гуртки з предметів та за інтересами, спор­тивні секції,  бібліотека, читальний зал.

Отже, школа-родина на цьому етапі зосереджує увагу на розробці і впровадженні технологій родинно-шкільного виховання, де школа по­винна допомогти сім'ї, батькам від­родити традиційний статус україн­ської родини.

  В школі діє рух учнівської молоді "Мій край, моя земля, моя історія жива". В рамках цього руху проходять календарно-обрядові родинні свята, учні збирають пісні, легенди Хмельниччини, вивчають народні ремесла. Кожен клас мав своє завдання, в основу якого покладена пошукова робота, матеріали якої збираються і підсумовуються виставками.

Важлива роль у виховному процесі школи відводиться превентивному вихованню. Зокрема, це подолання втрати інтересу до навчання як однієї з першопричин протиправної поведінки, особливості педагогічної діагностики і корекції у роботі з важковиховуваними учнями; спільна профілактична діяльність вчителів, батьків і учнів як суб'єктів гуманістичного виховання.

Багато уваги в школі приділяється профілактичній роботі по вживанню тютюну, алкоголю, наркотичних речовин. Класні керівники вивчають психологічні особливості кожного учня, підбирають тематику годин спілкування, вивчають оточення своїх учнів, вивчають сім'ї, де виховуються діти.

Школа тісно співпрацює з кримінальною міліцією, службою у справах неповнолітніх. Звичайно, така робота дає свої результати: в школі не має учнів,, що стоять на обліку в міліції.

У цьому напрямку активно працюють класні керівники: Попова В.Л., Шмігель М.В., Антоняк І.В.

Щотижня класні керівники проводять години спілкування з метою вивчення індивідуальних особливостей учнів під чає неформального спілкування, пізнання сьогоднішніх інтересів учнів, розуміння їхніх переживань та мотивів поведінки, обговорення поточних подій класу, області, міста, села, держави.

Класні керівники використовують різні форми проведення годин класного керівника - це вільне спілкування з учнями, бесіди на заплановані теми, обговорення статей, книжок, зустрічі з цікавими людьми, усні журнали, засідання прес-клубу, екскурсії, інформування учнів.

В школі багато уваги приділяється взаємодії з родиною школяра. Як сказав В.А. Сухомлинський: "У вихованні органічно зливається суспільне і інтимне, у цьому злитті, на мій погляд, і полягає гармонія людського щастя... Тільки разом з батьками загальними зусиллями учителі можуть дати дітям велике людське щастя"